Історія породи Ши-тцу: від тибетських монастирів до імператорських палаців
Історія Ши-тцу сягає корінням у глибоку давнину Тибету, де подібні маленькі собачки жили при монастирях. Вважається, що вони з’явилися в результаті схрещування Лхаса Апсо та Пекінеса. Згідно з найпоширенішою версією, що підкріплена історичними записами, у 17 столітті (орієнтовно 1643–1653 рр.) тибетський Далай-лама подарував китайському імператорові кількох таких цінних песиків.
У Китаї ці собаки стали улюбленцями імператорського двору і перетворилися на «заборонену породу», володіти та розводити яку могли виключно члени імператорської родини. Вважалося, що вони приносять удачу. Їх утримували в розкоші Забороненого міста, і за їхнім розведенням ретельно стежили євнухи палацу. Іноді імператор міг подарувати цуценя Ши-тцу високопоставленому чиновнику на знак особливої прихильності. Через довгу шерсть навколо морди, що нагадує пелюстки квітки, їх прозвали «собаками-хризантемами».
Існує також красива легенда, пов’язана з Буддою. Вона розповідає про маленьку собачку «ха-па», яка супроводжувала Будду в його подорожах і могла миттєво перетворюватися на величезного лева для захисту господаря або для того, щоб він міг на ній їхати. Багато хто вважає, що цією легендарною собачкою був саме Ши-тцу.
Після падіння імперії та проголошення Китаю республікою у 1912 році, порода опинилася на межі зникнення. Декілька собак були вивезені з країни ентузіастами. Перший офіційний імпорт до Великої Британії відбувся у 1930-х роках. Саме британські та скандинавські кінологи відіграли ключову роль у збереженні та розвитку породи. У 1934 році порода була визнана самостійною, а в 1940 році зареєстрована британським Кеннел Клубом. Чемпіонські сертифікати почали видавати з 1949 року. Сьогодні Ши-тцу є однією з найпопулярніших декоративних порід у світі.
Як виглядає Ши-тцу: опис зовнішності «собаки-хризантеми»
Ши-тцу - це міцний, компактний собака з розкішною, довгою шерстю, яка є однією з головних відмінних рис породи. Незважаючи на невеликий розмір, Ши-тцу виглядає досить гордовито та впевнено.
Основні риси зовнішності Ши-тцу:
- Голова: Широка, округла, з великою відстанню між очима. Характерна риса - шерсть на переніссі росте вгору, створюючи ефект «хризантеми». Морда коротка, квадратна, пласка, без зморшок. Перехід від лоба до морди виражений.
- Очі: Великі, темні, круглі, не випуклі, широко посаджені. Вираз очей теплий, дружелюбний.
- Вуха: Великі, довгі, висячі, посаджені трохи нижче маківки, рясно вкриті шерстю, яка зливається з шерстю на шиї.
- Ніс: Чорний (у собак печінкового забарвлення - темно-печінковий), з добре відкритими ніздрями. Верхня лінія мочки носа знаходиться на одному рівні або трохи нижче нижньої повіки ока.
- Прикус: Прямий або щільний перекус.
- Тіло: Корпус трохи довший за висоту в холці (важлива пропорція). Спина рівна. Груди широкі й глибокі.
- Хвіст: Високо посаджений, рясно вкритий шерстю, весело закинутий на спину.
- Шерсть: Дуже густа, довга, спадаюча, з добре розвиненим підшерстком, не кучерява. Допускається легка хвилястість. Довжина шерсті не повинна заважати рухам собаки. Це одна з порід-лідерів за довжиною шерсті відносно розмірів тіла.
- Забарвлення: Допускаються всі забарвлення. У плямистих собак бажана біла мітка на лобі («поцілунок Будди») та білий кінчик хвоста. Найчастіше зустрічаються поєднання білого з чорним, рудим, золотистим, коричневим. Рідше - суцільні забарвлення.
Загалом, Ши-тцу справляє враження елегантного, але міцного собаки з унікальним «аристократичним» виглядом.
