Японський хін

Історія цієї породи оповита легендами та таємницями Сходу. Припускають, що хіни походять від давніх китайських собак, яких привезли у Японію китайські монахи майже півтори тисячі років тому як дарунок імператорській родині. Саме слово “хін” (або “чін”) може трактуватися як “коштовність”. Існує версія, що предки цих собак потрапили до Японії через Корею у 732 році нашої ери, як подарунок від корейських правителів династії Сілла японському двору.

Крихітні хіни настільки припали до смаку місцевим імператорам, що їх навіть оголосили священними собаками. Простим людям було суворо заборонено володіти цими тваринами під страхом смертної кари. Лише найвизначніші аристократи могли отримати цуценя в дар за особливі заслуги перед імперією. Собаки жили у бамбукових клітках, прикрашених золотом, а слуги обмахували їх віялами під час спеки.

У середині ХІХ ст. (точніше у 1853 році) комодор Метью Перрі відкрив Японію для міжнародної торгівлі. Тоді ж пару маленьких хінів подарували англійській королеві Вікторії – як раніше японському імператору. Відтак ці декоративні собачки стали стрімко завойовувати прихильність європейців та американців. Слід зазначити, що японський хін має спільне генетичне коріння з такими породами, як пекінес та тибетський спанієль, хоча еволюціонував у більш витончену форму.

Друга світова війна та землетруси в Японії привели породу на межу згасання, проте її вдалось зберегти завдяки ентузіастам та британським заводчикам, які підтримували чистоту ліній за межами історичної батьківщини.

Японські хіни – це вишукані собаки квадратного формату з характерною манерою рухів. Хіни крокують гордо, високо підіймаючи свої маленькі лапки, що часто порівнюють з ходою японців у традиційному взутті гета. Ця “танцююча” хода є візитною карткою породи.

Голова та морда

У них велика голова і широкий округлий лоб. Перехід від лоба до морди (стоп) дуже глибокий і різкий. Морда коротка, широка, з добре відкритими ніздрями. Особливістю є розміщення носа: він знаходиться на одній лінії з очима. Очі – це, мабуть, найголовніша риса. Вони темні, блискучі, широко розставлені і трохи “на викоті”, що надає собаці ошелешеного вигляду. В кутиках очей видно білок, що формує так званий “погляд здивування”.

Корпус та шерсть

Тіло вкриває пряма, довга і шовковиста шерсть. Вона не повинна кучерявитися. Декоративності вигляду додають красиві очоси на лапах, багата грива (жабо) на шиї та грудях, а також водоспад шерсті на хвості. Хвіст розташований високо і закидається на спину собаки, розпадаючись фонтаном. Традиційний окрас цих стриманих горделивих малюків двоколірний: білий з чорними або білий з рудими плямами. Рудий колір може варіюватися від світло-лимонного до темно-шоколадного, але чорно-біла класика найбільш поширена. Симетричність плям на голові цінується особливо високо.

Зовнішньо японський хін дещо нагадує кінг чарльз спанієля, проте має більш “східний” вираз обличчя та легший кістяк.

Серед інших “іграшкових” порід собак японські хіни вирізняються інтелектом та котячими повадками. Вони часто використовують передні лапи, щоб вмиватися або гратися з іграшками, що нетипово для собак. Доброзичливі і люблячі малюки з кумедними вухами добре вживаються поруч з іншими домашніми тваринами, зокрема, собаками. Якщо ви шукаєте компаньйона, який схожий на континентального той-спанієля папійона за грайливістю, але більш спокійного – хін буде ідеальним варіантом.

Їм приємна турботливість оточуючих людей: японський хін любить відчувати себе в центрі уваги, але ніколи не нав’язується. Він буде сидіти на високій спинці дивана (вони обожнюють висоту) і спостерігати за вами. При цьому такий домашній улюбленець стримано ставиться до незнайомців і може втрачати сміливість, опинившись у шумному незнайомому місці. Якщо Ви не приділятимете хіну достатньо уваги, можете зіткнутися із ревнощами або навіть депресією крихітного собаки – вони дуже залежні від емоційного стану власника.

Японський хін — східний «коштовний» аристократ із очима-сакурою: витончений і незалежний, ласкавий, спокійний і навдивовижу котоподібний. Це давня декоративна порода імператорського двору Японії (слово «хін» тлумачать як «коштовність»), ймовірно, нащадок давніх китайських собак, привезених понад тисячу років тому. Тихий, чистоплотний і елегантний, він глибоко прив’язується до родини, але зберігає стриману гідність. Як брахіцефал він чутливий до спеки й перегріву; серед спадкових ризиків — хвороби серця (шум, мітральна недостатність), вивих колінної чашечки та рідкісний GM2-гангліозидоз, характерний саме для хінів.

Загалом це здорова порода, але анатомічна будова пласкої мордочки (брахіцефалія) японських хінів зумовлює певні ризики. Власникам потрібно бути уважними до таких аспектів:

• Дихальна система: Для такого домашнього улюбленця характерні хрипіння і нічний храп. Зворотне чхання (reverse sneezing) також часто зусрічається – це виглядає лякаюче, ніби собака задихається, але зазвичай проходить самостійно, якщо закрити ніздрі долонею на секунду. Проте якщо ці звуки стають надто загрозливими – доцільно звернутись до ветеринара.
• Очі: Великі очі вразливі до травм, пилу та сухості. Кератокон’юнктивіт та катаракта можуть виникати у літньому віці.
• Опорно-руховий апарат: Серед представників породи часто зустрічається вивих колінної чашечки (patellar luxation). Це спільна проблема для багатьох дрібних порід, наприклад, на це також страждає російський той гладкошерстий.
• Тепловий удар: Пухнастий малюк вкрай чутливий до перегріву через короткий ніс, який не встигає охолоджувати повітря. Влітку гуляти слід лише рано вранці або ввечері.

Японський хін добре підходить для квартирного утримання і він не потребує професійного грумінгу, як пуделі чи йорки. У собаки немає густого підшерстка, а його гладка шерсть не схильна до сильного сплутування, якщо її регулярно розчісувати.

Розчісування та купання

Рекомендується розчісувати собаку 2-3 рази на тиждень металевим гребінцем з довгими зубами. Особливу увагу приділяйте зоні за вухами та під лапками, де шерсть м’якша і може збиватися в ковтуни. Купають такого домашнього улюбленця за необхідністю (раз на 2-3 тижні), використовуючи зволожуючий шампунь і обов’язково кондиціонер або спеціальний крем для надання блиску шерсті. Можна використовувати сухий шампунь для експрес-чистки.

Гігієнічні процедури

• Очі: Кожного дня собаці очищують очі ватним диском, змоченим у спеціальному лосьйоні, щоб прибрати слізні доріжки, які псують вигляд білої шерсті на морді.
• Вуха: Оглядайте раз на тиждень. Висячі вуха погано вентилюються.
• Кігті: Раз на тиждень вкорочують кігті, якщо вони не сточуються під час прогулянок.
• Лапи: Також необхідно регулярно стригти зайву шерсть між подушечками лап – це покращує зчеплення з поверхнею і запобігає накопиченню бруду.

Дресирування японського хіна необхідно розпочинати з малого віку, оскільки дорослий собака не вбачатиме у заняттях великої цікавості і може проявляти впертість. Їх слід проводити щодня, максимально урізноманітнюючи порядок виконання команд – адже такий домашній улюбленець може швидко занудьгувати. Хін не буде бездумно виконувати “Сидіти” 20 разів поспіль.

Важливий аспект – денному дресируванню слід відводити зовсім небагато часу – близько п’яти-десяти хвилин. Основа позитивного результату – позитивне підкріплення ласощами і регулярність занять. Кричати на хіна марно – він просто замкнеться в собі або образиться (“ввімкне імператора”). Розумний японський хін може навчитись розуміти господаря з півслова і здійснювати трюки, не втрачаючи свого гідного обличчя. Обов’язково навчіть собаку команді “До мене”, оскільки на вулиці їх мисливський інстинкт може раптово прокинутися при вигляді метелика чи пташки.

Дорослого японського хіна годують двічі на день, намагаючись не піддаватись голодному погляду космічних очей малюка поза графіком. Зайва вага для цієї породи критична, адже це додаткове навантаження на серце і суглоби. У жодному разі не пригощайте породистого собаку стравами з власного столу – копченості, солодке та смажене під суворою забороною.

В якості винагороди під час дресирування можете запропонувати йому хіба-що маленький шматочок твердого сиру або спеціальні собачі ласощі. Не варто забувати про потребу собаки у складних вуглеводах, якими багаті злакові каші, але м’яса в мисці має бути більше (близько 60-70%). Макарони і здобну випічку йому пропонувати не можна, це призведе до розладів травлення.