Характер: спокій, який не означає безстрашності
Стандарт описує темперамент мастифа як поєднання величі й відваги: собака спокійний, прив’язаний до власників, здатний охороняти, до чужих зазвичай байдужий. Формулювання «зазвичай байдужий» точніше за звичне «недовірливий»: типова реакція мастифа на гостя — не напруга, а відсутність інтересу.
У побуті це собака низької активності в приміщенні й дуже високої прив’язаності до людей. Мастиф погано переносить самотність і схильний ходити за господарем із кімнати в кімнату. Тут його часто порівнюють зі спокійними породами на кшталт суссекс-спаніеля, і в частині темпу порівняння слушне: мастифу потрібні щоденні, але неспішні прогулянки, а не навантаження.
Захисна поведінка в мастифа тримається радше на масі й присутності, ніж на зубах: типова тактика — вклинитися між чужим і господарем і чекати. Це розумна й чутлива до інтонації собака, яка погано реагує на крик і грубість, і добре — на послідовність.
Дресирування та соціалізація
Мастиф навчається інакше, ніж службові породи. Він не любить багаторазових повторів і не працює «на азарті»: команду він запам’ятовує швидко, а виконує тоді, коли розуміє сенс. Тому короткі заняття по кілька хвилин працюють значно краще за довгі, а суворість не працює зовсім — на тиск ця порода відповідає замиканням, а не старанням.
Соціалізація для мастифа критична з простої арифметичної причини: доросла собака важитиме стільки ж, скільки доросла людина, або більше. Усе, чого цуценя не навчиться до року, доведеться переучувати в тварини, яку фізично неможливо втримати силою. Тому в перші місяці потрібні спокійні знайомства з різними людьми, поверхнями, звуками, транспортом і собаками — але саме спокійні, дозовані, без «загартовування» переляканого цуценяти.
Мінімальний практичний набір, який має бути відпрацьований до того, як собака набере вагу: ходити поруч на провислому повідку, спокійно віддавати предмет, дозволяти оглядати пащу, вуха й лапи, спокійно стояти для огляду в незнайомої людини та йти на місце на команду. Останнє — не декорація: гість у домі з мастифом почувається впевнено рівно настільки, наскільки собака вміє лягти й лишитися.
Кому підходить мастиф, а кому ні
Мастиф підходить людині, яка хоче спокійного домашнього велетня, готова щодня неспішно гуляти й не потребує від собаки спорту чи активної роботи. Він добре почувається там, де вдома майже завжди хтось є, і де його присутність у кімнаті вважають нормою, а не завадою.
Він не підходить у трьох випадках. Перший — коли собака має надовго лишатися на самоті: ця порода дуже орієнтована на людину, і навіть відносно самодостатні породи на кшталт португальського водяного собаки потребують спілкування, а мастифу воно необхідне. Другий — коли в домі немає місця, де гігант може лежати, не заважаючи, і немає можливості забезпечити прохолоду влітку. Третій, найважливіший, — коли людина не готова до короткого спільного часу й до того, що старість собаки почнеться рано.
Із дітьми мастиф зазвичай терплячий, але тут працює не характер, а фізика: собака вагою з дорослу людину може перекинути дитину, просто розвернувшись. Тому спільний простір організовують так, щоб маленька дитина й дорослий мастиф не залишалися без нагляду, а собака мав своє місце, куди діти не заходять.
