Історія породи та походження
Історія малого німецького шпіца сягає корінням у глибоку давнину, і це не художнє перебільшення. Зображення древніх собак, анатомічно дуже схожих на сучасних шпіців, були знайдені археологами у багатьох місцях світу: в Центральній Південній Азії, в Європі, в Єгипті, в Китаї та навіть на Мадагаскарі. Це дозволяє зробити висновок, що собаки шпіцеподібного типу були поширені практично в усіх куточках планети і є однією з найстаріших форм домашніх псів.
Більшість фахівців-кінологів дотримуються теорії, що прямими предками цих собак були торф’яні собаки (Canis familiaris palustris), останки яких знаходили у пальових поселеннях кам’яного віку. Пізніше їхні нащадки стали відомі як «свайні шпіци». Саме тому, навіть у милого на вигляд кляйншпіца іноді може прокидатися дуже не простий і серйозний характер, властивий його диким пращурам. Існує гіпотеза, що далекими родичами шпіців є вовки, що пояснює їхню розвинену зграйну ієрархію та вокалізацію.
Офіційною батьківщиною походження та стандартизації цих собак є Німеччина. Саме німецькі кінологи систематизували всю різноманітність шпіців, розділивши їх на ростові категорії. Ця подія відбулася наприкінці XIX століття. У 1899 році було створено об’єднання «Verein für Deutsche Spitze», яке розробило стандарти для усієї групи шпіців залежно від їх розміру і забарвлення. До цього часу поділ був досить умовним: великих шпіців використовували для охорони виноградників та барж, а менших особин - як кімнатних улюбленців («дамських собачок») та дзвіночків, що сповіщали про прихід гостей.
Слід зазначити, що генетично кляйншпіц є близьким родичем інших європейських шпіців. Наприклад, він має спільне коріння з такою породою, як ісландський собака, який також зберіг первісний вигляд шпіца. А якщо подивитися на південь Європи, то можна знайти схожість з вольпіно італьяно - італійським варіантом малого шпіца, який розвивався паралельно.
Як виглядає малий німецький шпіц: стандарти зовнішності
Німецький малий шпіц - це собачка квадратного формату, компактний, невеликого зросту, але з міцним кістяком. Він не повинен виглядати витонченим чи крихким, як, наприклад, той-тер’єр. Його краса полягає в гармонії пухнастої шерсті та впевненої постави.
Голова та морда
Голова у кляйншпіца середнього розміру, клиновидної форми, якщо дивитися зверху, нагадує лисячу. Череп широкий ззаду, звужується до носа. Перехід від лоба до морди (стоп) помірно виражений, не такий різкий, як у померанців, але й не згладжений. Морда гармонійна, не надто довга, але й не «сплюснута».
- Ніс: Мочка носа маленького розміру, кругла, переважно чорного кольору. У собак коричневого забарвлення ніс може бути темно-коричневим.
- Очі: Середнього розміру, мигдалеподібної або трохи овальної форми, темні. Погляд розумний, живий і трохи хитрий. Повіки мають чорну пігментацію (у коричневих - коричневу).
- Вуха: Це візитна картка породи. Вони маленькі, посаджені високо і близько одне до одного, трикутної форми із загостреними жорсткими кінчиками. Вуха завжди стоять вертикально, що надає собаці зухвалого вигляду.
- Зуби: Щелепи розвинені, прикус ножицеподібний (верхні зуби щільно перекривають нижні). У малих шпіців допускається відсутність кількох премолярів, хоча повнозубість цінується вище.
Корпус і кінцівки
Шия середньої довжини, без підгруддя, вкрита густою гривою, що візуально робить її коротшою і потужнішою. Спина коротка, міцна і абсолютно пряма. Поперек короткий і широкий. Грудна клітка глибока, з добре вигнутими ребрами, що важливо для витривалості. Живіт помірно підібраний.
Хвіст - ще одна гордість шпіца. Він високо поставлений, закидається на спину і закручується в щільне кільце (іноді подвійне). Хвіст вкритий дуже густою, довгою і розкішною шерстю, через що нагадує помпон або квітку.
Кінцівки прямі, паралельні одна одній, з гарними кутами зчленувань, що забезпечує собаці легкі, пружні рухи. Лапи «котячі» - маленькі, круглі, зібрані в грудку. Кігті й подушечки переважно чорні.
Шерсть та забарвлення
Шерстний покрив кляйншпіца складається з двох шарів: довгого, прямого і жорсткого покривного волоса та густого, м’якого, ватного підшерстя, яке підтримує остьовий волос, не даючи йому прилягати до тіла. Саме завдяки цьому шпіц виглядає як пухнаста кулька. На голові, вухах і передній стороні кінцівок шерсть коротка і оксамитова (на дотик). На шиї - багатий «комір», на задніх лапах - пишні «штани».
Стандарт визнає різноманітну палітру кольорів:
- Чорний: Підшерстя і шкіра повинні бути темними, лакований чорний колір без білих чи рудих відмітин.
- Коричневий: Рівномірний темно-шоколадний відтінок.
- Білий: Чистий білий колір без жовтизни, особливо за вухами.
- Помаранчевий (Оранж): Рівномірний колір середньої інтенсивності, один із найпопулярніших.
- Вовчий (Зонарно-сірий): Сріблясто-сірий з чорними кінчиками волосся (як у кеесхонда, але рідше зустрічається у малих).
- Інші кольори: Сюди входять кремовий, кремово-соболиний, оранж-соболиний, чорно-підпалий та плямистий (паті-колор). У плямистих собак основний фон має бути білим.
