Історія: німецький слід у горах Північної Кароліни
Відлік ведуть від 1750 року, коли до Америки прибув німецький переселенець Йоганнес Плотт. Разом із ним приїхали собаки — і саме тут джерела вперше розходяться між собою, тож варто розкласти їх поруч, а не зливати в одну гладеньку легенду.
Американський клуб собаківництва (AKC) у нарисі історії породи пише прямо: з Плоттом приїхало п’ятеро «ганноверських гончаків» (Hanover hounds), і саме ця обставина робить плотта унікальним серед шести кунхаундських порід AKC — решта походить від англійських фоксхаундів. Енциклопедія NCpedia, яку веде Державна бібліотека Північної Кароліни, додає родинну деталь: п’ятеро собак були подарунком батька, Еліаса Плотта, єгеря з околиць Гайдельберга, котрий розводив універсальних робочих собак — щоб годилися і на велику дичину, і на господарстві. Формулює NCpedia обережніше за AKC: Еліас «імовірно, починав із ганноверського гончака».
Об’єднаний клуб собаківництва (UKC) переказує ту саму подію ще стриманіше: переселенець (у їхньому тексті — Джонатон Плотт) привіз «кількох собак для полювання на кабана» — без назви породи й без числа. Отже, «п’ятеро ганноверських» — це версія AKC та NCpedia, а не спільна позиція реєстрів. Ганноверський слідовий гончак (Hannoverscher Schweisshund) як предок плотта — найпоширеніша й цілком правдоподібна реконструкція, але джерела подають її з різною мірою впевненості, і чесніше тримати її саме як реконструкцію.
Далі життєпис спирається вже на документи округів. Йоганнес англізував ім’я на Джордж Плотт; після корабельного запису він знову з’являється в публічних актах лише 1759 року, коли купив землю в окрузі Б’ют (нині Воррен). Звідти родина перебралася до округу Кабаррус, а 1784 року — до округу Лінкольн. Близько 1800 року син, Генрі Плотт, переїхав у Банкомб (нині Гейвуд) — і там географія назавжди зберегла ім’я родини: долина Плотт, гора Плотт-Балсам, річка Плотт-Крік. Нащадки Плоттів живуть у тому регіоні й досі.
У XIX столітті собаки здобули околичну славу: по цуценят у округ Гейвуд приїздили аж із Джорджії — з мішками при сідлі, щоб везти здобуток додому. Монтравіль Плотт (нар. 1850) продовжив роботу над характером і робочими якостями, а вже його сини — Джон А. Плотт і Генрі Вон «Вон» Плотт — разом із кількома іншими мисливцями у 1930–1940-х вивели породу на загальнонаціональну увагу. Формальну крапку поставив реєстр: перша реєстрація плотт хаунда в UKC — 1946 рік.
Походження різко відділяє плотта від решти кунхаундів. Наприклад, чорно-підпалий кунхаунд будувався на бладхаундах і фоксхаундах — тобто на британській основі, спільного стовбура з якою плотт не має.
Зовнішній вигляд і що про нього кажуть стандарти
Плотт — атлет, а не важковаговик. AKC описує його як «сильного, добре омускуленого, але обтічного» гончака, у якого сила поєднана зі спортивністю; окремим недоліком там названо «перевантаженість» — зайву вагу чи зайву кістку, що заважає показати швидкість і спритність. UKC додає ту саму думку з іншого боку: пропорції квадратні або трохи розтягнуті, довжина ноги від ліктя до землі — приблизно половина висоти в холці.
Шерсть і забарвлення. Візитівка породи — тигровий (бріндл) окрас. AKC перелічує «бріндл-фактори», тобто фонові тони, на які накладено темні смуги: жовтий, баксин, тан, коричневий, шоколадний, печінковий, оранжевий, рудий, світло- і темно-сірий, блакитний (мальтійський), розбавлений чорний і чорний. Крім тигрового, стандарт визнає суцільний чорний, тигровий із чорним «сідлом» і чорний із тигровою облямівкою. Окремо описано рідкісний баксин (buckskin) — суцільний, зовсім без тигровини, від рудо-палевого, піщано-рудого, світло-кремового та жовто-вохристого до темно-палевого й золотаво-рудого. Трохи білого на грудях і лапах допустимо, як і посивіння навколо щелеп та морди. Шерсть коротка, тонка, глянсова, але достатньо густа, щоб захищати від вітру й води; AKC згадує, що рідкісні особини мають подвійну шерсть — короткий м’який підшерсток під довшим і жорсткішим покривним волосом.
Голова й вуха. Череп помірно плоский, зі скругленням у тім’ї; морда середньої довжини, брилі надають їй квадратуватого профілю. Очі коричневі або горіхові, радше опуклі, ніж глибоко посаджені; серед недоліків AKC називає обвислі повіки та червону «гаву» (haw) — надто помітну третю повіку. Пігментація повік, губ і мочки носа чорна. Шкіра на голові прилягає помірно щільно, а складки й підвіс — недолік: це не бладхаунд.
Найнесподіваніше в описі вух — те, що AKC нормує їхній розмах, тобто відстань між кінчиками розправлених вух: у кобелів 18–20 дюймів (46–51 см), у сук 17–19 дюймів (43–48 см). Такий параметр трапляється у стандартах нечасто. Довжина ж вуха обмежена жорстко: якщо вухо сягає далі кінчика носа або звисає «по-бладхаундівськи», довгими важкими лопатями, це дискваліфікація.
Два стандарти — одна порода: де UKC й AKC не збігаються
Читати обидва стандарти поруч корисно не з академічного інтересу: розбіжності показують, які саме риси породи досі обговорюються, а не устаканилися. Ось найпомітніші.
- Вуха: рухливі чи ні. UKC вимагає вуха «без підіймальної сили». AKC описує протилежне: деякі плотти, коли насторожені чи зацікавлені, напівпіднімають вуха так, що на лінії тім’я з’являється помітна складка — і це подано як норма, а не як вада. Ті самі вуха, дві протилежні вимоги.
- Розміри. Верхня межа UKC для кобеля — 27 дюймів, у AKC — 25. Пес, цілком типовий для рингу UKC, за міркою AKC може виявитися завеликим.
- Дискваліфікації. У AKC їх дві, і обидві «механічні»: занадто довге чи бладхаундівське вухо і розпущена лапа. Список UKC інший і ширший: альбінізм, глухота, сліпота, одно- чи двобічний крипторхізм, недокус або перекус, злобність або надмірна боязкість, а також будь-яке забарвлення поза описаним. Тобто темперамент дискваліфікує саме UKC.
- Лапа. UKC хоче округлу «котячу» лапу з глибокими подушечками; AKC описує міцну зібрану лапу й дискваліфікує розпущену.
- Прибулі пальці. UKC прямо вимагає їхньої відсутності на задніх кінцівках; AKC цього питання не торкається.
Окремої згадки варта найперша фраза стандарту AKC — вона стоїть ще до опису загального вигляду: плотт може мати на крупі ідентифікаційну позначку, якою собаку впізнають на полюванні, і за неї не можна штрафувати на рингу. Це рідкісний випадок, коли виставковий документ прямо поступається місцем польовій практиці — і найкоротший доказ того, що порода досі мислиться як робоча.
Ще одна свіжа зміна: чинна редакція UKC від 2020 року більше не дискваліфікує суцільно забарвленого плотта — раніше однотонний окрас закривав собаці ринг.
Голос: три слова зі стандарту, які варто знати до покупки
UKC описує голос плотта трьома термінами мисливського словника: open trailing, bawl і chop. Це не поетичні образи, а робоча класифікація.
- Open trailing — собака подає голос уже під час гону, а не мовчить до кінця. Мисливець за голосом розуміє, що слід узято.
- Bawl — протяжний, тягучий поклик, що далеко несеться лісом.
- Chop — короткий рубаний гавкіт, яким собака «доповідає», що звір зупинений або загнаний на дерево.
UKC окремо зазначає, що голос у сучасних плоттів чистий і добре несеться. Законодавець Північної Кароліни свого часу описав його ще яскравіше — у преамбулі закону про державного собаку голос плотта названо таким, що пробирає до дрижаків, схожим на сигнал горна.
Практичний висновок звучить прозаїчніше: усе це проєктувалося, щоб чути собаку за кілометри в гірському лісі. У квартирі та щільній забудові така конструкція працює проти власника, і жодне виховання не перетворює гончака на тиху породу. Це не привід відмовлятися від плотта — це привід чесно оцінити, де ви живете і як реагують сусіди.
