Історія породи
У Європі і країнах СНД мало хто знає про таких прекрасних собак, як японські шпіци, хоча останнім часом ситуація змінюється. У наших краях все ще не так багато заводчиків, які професійно займаються їх розведенням, але на виставках білосніжні хмаринки з’являються регулярно і з кожним днем підкорюють серця все більшої кількості любителів братів наших менших.
Точне походження собак цієї породи оповите певною таємницею. Найпоширеніша теорія свідчить, що прародителем японського шпіца став великий німецький шпіц білого кольору. Вважається, що ці собаки були привезені в Японію через Сибір і Північно-східний Китай приблизно в 1920 році. Цей шлях міграції пояснює витривалість породи до холодів.
Протягом наступних 15 років (до 1935 року) в Японію активно завозили білих шпіців з різних куточків світу: США, Канади, Австралії і Китаю. Місцеві селекціонери ретельно відбирали кращих представників і схрещували їх між собою, маючи на меті створити ідеального, вдосконаленого шпіца — меншого за розміром, ніж європейські аналоги, але міцнішого та елегантнішого. В результаті такої роботи ми й отримали сучасного Ніхон супітцу.
У 1948 році Японським кінологічним клубом був написаний перший офіційний стандарт цієї породи. Ці собаки стали надзвичайно популярними на батьківщині. Проте, в 70-і роки інтерес місцевих жителів до японських шпіців дещо згас через моду на інші породи. На щастя, до цього часу собак стали активно вивозити в Швецію, Англію, Фінляндію. Саме в цих країнах японські шпіци знайшли «друге дихання» і почали свою ходу світом.
Як виглядає Японський шпіц (Ніхон супітцу): опис зовнішності
Японський шпіц - це втілення гармонії. Це собака з пропорційною статурою, яка випромінює енергію та гідність. Його головна гордість — сліпучо-біла шерсть, яка стоїть дибки, створюючи ефект «хмаринки».
Голова та морда
Голова має клиновидну форму, череп в міру широкий і округлий. Дуже важливою характеристикою є перехід від лоба до морди (стоп) — він добре виражений, але не різкий. Морда загострена, але не надто тонка. Спинка носа пряма. Особливого шарму собаці надає контрастна пігментація: мочка носа маленька, кругла і обов’язково насиченого чорного кольору. Губи щільно прилеглі, також мають чорну окантовку, що створює ефект, ніби собака посміхається.
Очі та вуха
Очі середнього розміру, мигдалеподібної форми, поставлені трохи косо. Колір очей — темно-коричневий, майже чорний. Навколо очей обов’язкова чорна обводка. Вуха посаджені високо, невеликі, трикутної форми, стоять вертикально і дивляться вперед. Саме вуха часто видають настрій собаки.
Корпус та кінцівки
Шия середньої довжини, мускулиста. Загривок добре виражений. Грудна клітка широка і глибока з добре опуклими ребрами, що забезпечує достатній об’єм легенів для активного руху. Спина коротка, пряма і міцна. Поперек широкий. Живіт добре підтягнутий, що додає силуету елегантності. Хвіст посаджений високо, середньої довжини, закинутий на спину і скручений в кільце. Він покритий густою, довгою шерстю, що розпадається віялом.
Кінцівки прямі, паралельні і мускулисті. Лапи («котячі») — маленькі, круглі, з товстими подушечками. Кігті бажано чорного кольору.
Шерсть
Це головна прикраса породи. Шерсть подвійна: складається з м’якого, густого підшерстя (яке тримає об’єм) і довшого, прямого і жорсткого остьового волосся, яке стоїть від корпусу. На морді, вухах і передній частині лап шерсть коротка. На шиї вона утворює розкішний комір («гриву»), який особливо виражений у псів. На задніх лапах — пишні «штани».
