Історія породи: від майя до сучасності
Історія розвитку породи чихуахуа нагадує захопливий детектив, де факти переплітаються з легендами. Більшість кінологів сходяться на думці, що коріння цієї породи сягає глибокої давнини, роблячи її найстарішою породою Американського континенту.
Найпоширеніша наукова версія пов’язує походження чихуахуа з собаками течічі. Це були невеликі, німі (вони не гавкали) собаки, яких розводили тольтеки ще у IX столітті на території сучасної Мексики. Течічі були дещо більшими за сучасних чихуахуа і мали довшу шерсть. Їх зображення можна знайти на каменях пірамід Чолула та у стародавніх манускриптах.
Після завоювання тольтеків ацтеками, течічі стали священними тваринами. Ацтекська знать вірила, що ці собаки є провідниками душ померлих у потойбічний світ «Міктлан». На жаль, ця віра часто коштувала собакам життя - їх ховали разом із господарями. Також існує теорія, що кров течічі змішалася з китайськими хохлатими собаками, яких могли завезти конкістадори або торговці, що призвело до зменшення розміру та появи короткошерстих варіацій.
«Сучасні» чихуахуа були виявлені американськими туристами лише у 1850 році в старих руїнах поблизу Каса-Гранде в мексиканському штаті Чіуауа. Місцеві торговці продавали кишенькових собачок як живі сувеніри. Штат межує з американськими Техасом, Аризоною та Нью-Мексико, звідки порода почала свій тріумфальний хід світом. Американський клуб собаківництва (AKC) офіційно зареєстрував породу у 1904 році, а першим зареєстрованим представником став пес на прізвисько Міджет (Midget).
Як виглядає чихуахуа: стандарти та особливості зовнішності
Це компактна собака з квадратним форматом корпусу, хоча у сук допускається трохи більш розтягнутий формат для репродуктивної функції. Головна візитна картка породи — голова.
- Голова: Має характерну яблукоподібну форму (Apple head). Це єдина порода, для якої незаросле тім’ячко (молера) історично вважалося нормою, хоча сучасні стандарти прагнуть до його відсутності заради безпеки тварини.
- Морда: Коротка, широка біля основи, звужується до носа, але не повинна бути гострою як «лисичка». Стоп (перехід від чола до морди) дуже глибокий і виразний, майже 90 градусів.
- Очі: Великі, округлі, дуже виразні, але не повинні бути надмірно випуклими (виряченими). Колір переважно темний.
- Вуха: Стоячі, великі, широкі біля основи, злегка звужуються і закруглені на кінцях. У стані спокою можуть бути розведені в сторони під кутом 45 градусів.
- Хвіст: Високо посаджений, рівний, помірної довжини. Важливою породною ознакою є те, як собака його тримає: піднятим у вигляді серпа або зігнутим, при цьому кінчик хвоста спрямований строго вздовж хребта (півкільце).
Типи шерсті та забарвлення
Стандарт FCI чітко розділяє два різновиди:
- Гладкошерста чихуахуа: Шерсть коротка, щільно прилягає до тіла, блискуча і м’яка на дотик. На шиї та хвості вона може бути трохи довшою. Цей тип часто називають «королівською мініатюрою».
- Довгошерста чихуахуа: Цих собак часто називають «сонячними» через їхній розкішний вигляд. Шерсть тонка, шовковиста, пряма або трохи хвиляста. Характерною ознакою є наявність «очосів» на вухах, «коміра» на шиї, «штанців» на лапах і розкішного підвісу на хвості.
Щодо кольорів, то тут чихуахуа — справжня палітра художника. Допустимі всі масті та їх відтінки, окрім забарвлення мерль (мармуровий), який заборонений багатьма кінологічними федераціями через генетичні проблеми. Рідкісними та цінними вважаються варіації блакитного, шоколадного, лілового та ізабеллового кольорів.
