Історія породи: від вікінгів до сучасності
Історія цієї породи нерозривно пов’язана з історією заселення самої Ісландії. Ці собаки з’явилися на острові приблизно в 874–930 роках нашої ери. Існує підтверджена теорія, що вони прибули на цю сувору територію разом з першими поселенцями — вікінгами, які привезли зі Скандинавії своїх шпіцеподібних псів. Предки сучасного ісландського собаки ймовірно мали спільне коріння з предками норвезького бугунда, оскільки вікінги часто подорожували між цими територіями.
Протягом століть собаки жили в повній ізоляції від решти світу. Це дозволило породі сформуватися в чистому вигляді, без домішок іншої крові. В суворих кліматичних умовах виживали лише найсильніші, найрозумніші та найвитриваліші особини. Собака був дуже популярний серед місцевого населення і став життєво необхідним елементом фермерського побуту. Його використовували в якості пастушого: він віртуозно управляв стадами овець на пересіченій місцевості, шукав загублених ягнят у горах і повертав їх додому.
В середні віки, знову ж таки завдяки торговельним шляхам вікінгів та пізнішим торговцям, ці пси почали потрапляти в Європу. Ісландський собака дуже швидко отримав популярність серед знаті. Відомо, що англійська аристократія і шведські правителі високо цінували цих «екзотичних» пухнастих псів. В кінці 17-го століття собака вже був відомий по всій Європі як «собака Ісландії» або «Friaar Dog».
Загроза зникнення та порятунок
Проте історія породи має і трагічні сторінки. У 19-ому столітті в Ісландії вибухнула страшна епідемія чуми м’ясоїдних, а згодом — ехінококозу (паразитарне захворювання), яка поставила під загрозу існування не лише собак, а й людей. В цей час уряд створив жорсткий закон про обмеження кількості собак на кожній з ферм, а в Рейк’явіку утримання собак було взагалі заборонено (ця заборона частково впливає на культуру утримання тварин в столиці Ісландії й досі).
У різних куточках Ісландії залишилися буквально одиниці таких собак. Популяція опинилася на межі генетичного краху. В середині 20-го століття у всьому світі налічувалося близько 35–40 чистопородних особин. Порятунок прийшов завдяки зусиллям ентузіастів, зокрема Марка Ватсона, який подорожував Ісландією та викуповував вцілілих псів для розведення. Любителям цієї породи все-таки вдалося її зберегти і забезпечити представникам цього виду подальше поширення. У 1898 році в Данії був офіційно прийнятий перший стандарт породи, хоча повноцінне відновлення відбулося лише у другій половині XX століття.
Як виглядає Ісландський собака: опис зовнішності та стандарти
Ісландський собака — це класичний північний шпіц: невеликого розміру (трохи менший за середній), компактний, майже квадратного формату. Він випромінює енергію та витривалість. Статевий диморфізм виражений чітко: пси виглядають більш мужніми та масивними, суки — витонченішими.
- Голова: Гармонійно поєднується з корпусом, має форму трикутника при погляді зверху. Череп широкий, трохи куполоподібний. Перехід від лоба до морди (стоп) добре виражений, але не різкий.
- Морда: Коротка, пряма, поступово звужується до носа, але не загострена. Губи щільно прилягають, чорного або темно-коричневого кольору (залежно від окрасу).
- Очі: Невеликого розміру, мигдалеподібної або округлої форми, темного кольору. Погляд розумний, живий і веселий («фірмова посмішка» ісландця).
- Вуха: Стоячі, середнього розміру, трикутної форми, дуже рухливі. Вони реагують на найменший звук. Кінчики трохи заокруглені.
- Шия: Середньої довжини, мускулиста, без підвісу, високо поставлена, що надає собаці гордого вигляду.
- Корпус: Прямокутний і компактний. Спина пряма, сильна і мускулиста. Грудна клітка глибока і широка, ребра добре вигнуті. Живіт трохи підібраний.
- Кінцівки: Прямі, паралельні один одному, з міцним кістяком.
- Важлива особливість: На задніх лапах обов’язкова наявність подвійних прибулих пальців (вовчих кігтів). Це унікальна породна ознака, яка допомагала собакам лазити по скелях та льоду.
- Хвіст: Середньої довжини, високо посаджений, закручений у кільце і лежить на спині. Покритий дуже густою шерстю, нагадуючи плюмаж.
Шерсть та забарвлення
Шерсть у ісландців подвійна, товста і надзвичайно стійка до негоди. Вона складається з грубого покривного волоса та густого, м’якого підшерстя. Існує два різновиди шерсті:
- Короткошерстий тип: Шерсть середньої довжини, досить густа. На хвості, за вухами та на задній стороні кінцівок вона довша.
- Довгошерстий тип: Покривний волос довший, утворює гарний комір на шиї, «штани» на задніх лапах і дуже пишний хвіст.
Забарвлення може бути різноманітним, але один колір завжди повинен домінувати. Найпоширеніші варіанти:
- Рудий різних відтінків (від світло-пшеничного до червоно-золотого).
- Шоколадно-коричневий.
- Сірий (зонарний).
- Чорний з білими плямами (триколор).
Білі відмітини на морді (проточина), грудній клітці, кінчиках лап та хвості є бажаними і типовими для породи.
