Історія походження: шлях від кобе-тер’єра до ніхон теріа
Історія японського тер’єра – це унікальний приклад того, як західні породи собак, потрапивши на схід, перетворилися на щось абсолютно нове та самобутнє. Хоча перші згадки про невеликих тер’єроподібних собак в Японії датуються 17 століттям, коли голландські та англійські торговці привозили їх на своїх кораблях у порт Нагасакі, справжнє становлення породи почалося значно пізніше.
Предками сучасного ніхон теріа вважаються гладкошерсті фокстер’єри, яких завезли до Японії в 1700-х роках. Цих собак схрещували з місцевими дрібними породами, що призвело до появи так званих «кобе-тер’єрів» або «мікадо-тер’єрів». Це були невеликі, елегантні собаки-компаньйони, які стали популярними серед заможної верстви населення в портових містах Кобе та Йокогама. Вони виконували роль не мисливців, а саме «кімнатних» собачок, що було нетипово для тер’єрів того часу.
Планомірне та цілеспрямоване розведення породи розпочалося лише близько 1920 року. Ентузіасти прагнули стабілізувати тип, зробити його більш витонченим та елегантним. Вважається, що для покращення породи до «кобе-тер’єрів» додавали кров таких порід, як гладкошерстий фокстер’єр та, можливо, англійський той-тер’єр, що й надало їм характерного триколірного забарвлення голови та витонченої статури. У 1930 році Японський Кеннел-клуб офіційно визнав породу під назвою «Ніхон Теріа».
Друга світова війна завдала нищівного удару по породі, як і по багатьох інших у всьому світі. Поголів’я японських тер’єрів опинилося на межі зникнення. Лише завдяки зусиллям небагатьох відданих заводчиків породу вдалося зберегти. Міжнародне визнання прийшло значно пізніше – Міжнародна кінологічна федерація (FCI) визнала японського тер’єра на тимчасовій основі в 1973 році, а повне визнання відбулося лише в 1998 році. Сьогодні японський тер’єр залишається надзвичайно рідкісною породою навіть у себе на батьківщині, і знайти його за межами Японії – велика удача.
Стандарт породи та зовнішній вигляд японського тер’єра
Японський тер’єр – це маленький, компактний, але дуже елегантний собака з чіткими лініями та пропорційною статурою. Його вигляд поєднує в собі жвавість тер’єра та витонченість той-породи.
- Загальний вигляд: Компактний, збалансований собака квадратного формату. Мускулатура добре розвинена, але суха, що створює враження легкості та стрімкості.
- Голова: Череп плаский та вузький. Перехід від чола до морди (стоп) ледь помітний. Морда пряма, звужується до чорної мочки носа. Губи тонкі, щільно прилеглі. Прикус ножицеподібний, зуби міцні та білі.
- Очі: Середнього розміру, овальної форми, темно-карого кольору. Вираз очей дуже живий, розумний та допитливий.
- Вуха: Високо посаджені, невеликі, V-подібної форми, тонкі. Звисають на хрящах вперед, прилягаючи до скронь.
- Шия: Середньої довжини, сильна, без підвісу, плавно переходить у холку.
- Корпус: Холка висока. Спина коротка та міцна. Поперек злегка випуклий. Груди глибокі, але не надто широкі. Живіт добре підтягнутий, створюючи витончений силует.
- Хвіст: Середньої товщини, традиційно купірується до 3-4-го хребця. Тримається вертикально або злегка зігнутим над спиною.
- Кінцівки: Передні кінцівки прямі, з сухими кістками. Задні – з добре розвиненими м’язами та вираженими кутами скакальних суглобів. Лапи компактні, «котячі», з міцними кігтями (бажано темного кольору).
- Шерсть та забарвлення: Шерсть дуже коротка (близько 2 мм), гладка, густа і блискуча. Забарвлення – найхарактерніша риса породи. Корпус переважно білий з чорними, чорно-підпалими або рудими плямами. Голова завжди чорна, з рудими (підпалими) мітками на щоках, над очима та на внутрішній стороні вух.
