Стандарт породи: що в ньому написано — і чого в ньому немає
Стандарт American Lo-Sze Pugg™ короткий, і його текст зберігся у двох незалежних архівних копіях (2001 і 2002 років) без жодних змін між ними. Ось що він вимагає.
- Загальний вигляд: тойовий собака, розумний, пильний, міцний, із кремезним тілом, який виявляє сміливість і почуття власної гідності.
- Голова: не повинна виглядати великою відносно собаки, але має бути широкою; череп широкий і плаский між вухами, широкий між очима; перехід від чола до морди глибокий.
- Морда: «дуже коротка й широка», не загострена; складка на носі — бажана.
- Ніс: широкий, з відкритими ніздрями, будь-якого кольору.
- Очі: великі, круглі; надмірно опуклі вважаються вадою; колір будь-який.
- Прикус: підборіддя обов’язково з перекусом і рухом угору; різці нижньої щелепи мають виступати перед верхніми; ні зуби, ні язик не повинні бути видні при закритій пащі; крива паща — вада.
- Хвіст: високо посаджений, несений над спиною, лежить на будь-якому боці, у повному або вільному кільці.
- Передні кінцівки: помірно короткі, з добрим кістяком, поставлені помірно широко — і вигнуті.
- Лапи: великі, пласкі, не круглі; передні злегка розвернуті назовні.
- Шерсть і забарвлення: коротка, м’яка, гладка, з підшерстям; усі кольори й малюнки дозволені.
- Вага: від 5 до 15 фунтів, тобто приблизно 2,3–6,8 кг.
А тепер — про порожні місця, бо вони тут промовисті.
Стандарт не встановлює зросту. У документі, який описує голову, щелепу, лапи й навіть постав передніх кінцівок, немає жодного числа про висоту в холці. Це варте окремої згадки, бо вся заявлена ідея породи — саме нижча посадка. Тому в картці породи ми не наводимо цифри зросту: у стандарті її немає, а те, що ходить довідниками, суперечить саме собі. Найпоширеніша довідкова стаття про породу подає зріст як «у середньому 10 дюймів (21 см)» — але 10 дюймів це 25,4 см, тож два числа в одному рядку не сходяться між собою. Ми не обираємо з них зручніше й не всереднюємо: замість вигаданого діапазону тут краще чесна порожнеча. Це свідомий відступ від нашого звичайного правила «в кожному полі має стояти число», і ми його називаємо, щоб наступний редактор не «полагодив» його назад.
Стандарт не ділить розміри за статтю. Багато стандартів дають окремі межі для кобелів і сук, і зводити їх в один діапазон — груба помилка. Тут ділити нічого: єдиний ваговий діапазон 5–15 фунтів стосується всіх собак породи.
Числа про вагу розходяться навіть усередині власних матеріалів програми. Стандарт каже 5–15 фунтів. Розділ «Що варто знати» на тому самому сайті відповідає на питання «якого вони розміру» інакше: «в середньому 7–10 фунтів». А довідкова стаття, з якої переписує решта інтернету, подає третій варіант — 5–12 фунтів (2,5–5,5 кг). Це класична пастка: усі три числа «з офіційних матеріалів», і жодне не виглядає чужим. Ми беремо стандарт, бо це документ, що визначає породу, а решту називаємо як розбіжність.
Друга шерсть — це слід із давньої книжки. Довідкова стаття про породу згадує другий, «небажаний, але прийнятний» тип шерсті: довгий, з очісами на вухах, ногах, хвості й пальцях. Це майже дослівний опис «лун-чжуа ло-ше» — «пуга з драконячим кігтем» — із класичної праці 1921 року про собак Китаю та Японії, де сказано, що така відміна була найбільш цінованою й найрідкіснішою і що вона вимерла приблизно за півстоліття до написання книжки. Тобто сучасний стандарт зберігає в собі текстову цитату з тієї самої книжки, на якій тримається вся легенда походження.
Легенда про давнє походження: як її перевіряють
Розділ «Історія» на сайті породи (і всі довідники, що його переписали) стоїть на кількох реченнях, які варто розібрати по одному. Метод простий: знайти найранішу друковану появу твердження, прочитати її дослівно й подивитися, що додалося дорогою.
Джерело всієї конструкції — одна книжка 1921 року. «Собаки Китаю та Японії в природі й мистецтві» В. Ф. Кольєра — саме там уперше з’являється в англійській кінологічній літературі слово «ло-ше» як китайська назва мопса, і саме звідти походять три опорні деталі: собака «пай», словник імператора Кансі та зв’язок назви з місцевістю Ло-цзян. Усе інше — пізніші перекази.
Дата «за Конфуція» плаває від автора до автора. Кольєр 1921 року пише, що китайські записи свідчать про «коротковусті» породи «за часів Конфуція, 700 р. до н. е.», а собак для полювання в Шаньсі — 500 р. до н. е. Книжка про мопсів 1996 року називає інший рубіж — «немає записів про них до 663 р. до н. е.». Історія на сайті породи дає третю цифру — «згадка коротковустих тварин Конфуцієм у 551 р. до н. е.». Плаваючі дати навколо одного й того самого недатованого твердження — типова ознака, що документа за ним немає. До того ж 551 р. до н. е. — це рік народження Конфуція, а не дата якогось його висловлювання.
Найпомітніша помилка — у даті словника. Історія породи каже: «у словнику китайських ієрогліфів, замовленому імператором Кансі близько 950 р. н. е., є згадки про собак із короткими лапами й собак із короткою головою». Кольєр, звідки це врешті походить, у примітці пише зовсім інше й сам дає дати: знаменитий словник, укладений за імператора Кансі (1662–1723), цитує два старі зібрання щодо слова «пай» — «Шовень» доби Хань, близько 150 р. н. е. («собака з короткими лапами»), і «Гуанюнь» доби Сун, близько 1000 р. н. е. («собака з короткою головою» і «підстільний собака»). Тобто одна дата в переказі злиплася з трьох: доба укладання словника, доба джерел, які він цитує, і окрема дата «близько 950 року», що в мопсовій літературі стосується зовсім іншого сюжету — назви сичуанського собаки. Різниця між «близько 950» і «1662–1723» — приблизно сім століть.
Звідки взялося «950» — видно на дотик. Книжка «The New Pug» Ширлі Томас (1990) пише: «сичуанський собака пай від 950 р. н. е. звався Ло-Чейнґ-Ше, Ло-Чейнґ або Ло-Ше». Написання «Lo-Chaing» із переставленими літерами трапляється буквально у двох кінологічних виданнях — у цій книжці 1990 року та в одному пізнішому європейському, яке її переказує. Історія породи вживає точно те саме написання. Отже ланцюг передачі простежується поіменно, і разом із написанням у нього переїхала й дата.
Пояснення назви з’явилося пізніше за саму назву — і суперечить першоджерелу. Сайт породи тлумачить назву так: «Ло-Ше — скорочення від Ло-Чейнґ-Ше; Ло-Чейнґ — область Китаю, де начебто походять найдавніші мопсоподібні собаки, а „ше“ зазвичай позначає малий розмір». Кольєр 1921 року каже інакше й обережніше: оскільки «-ше» — поширений суфікс сичуанських топонімів, «видається можливим», що стара назва Ло-цзян-ше скоротилася до «ло-ше». Тобто в першоджерелі «-ше» — частина назви місцевості, а не зменшувальний суфікс, і саме твердження подано як припущення, а не як факт. Ще одне видання про мопсів 1998 року дає третє тлумачення: «ло-ше» має непряме значення «коротко-шерстий». Пояснення, які розходяться між собою й з’являються пізніше за саму назву, майже завжди виведені назад із назви.
Речення про страту — мандрівний штамп, а не факт про цю породу. «Розводити цих собак дозволялося лише в імператорських палацах, а кожного, кого спіймали на незаконному володінні, стратили» — формулювання, яке в тому самому вигляді ходить сторінками пекінеса, ши-тцу й лхаського апсо. У книжці 1921 року, з якої взято решту китайського матеріалу, такого твердження немає взагалі. Штамп, що переходить від породи до породи й щоразу без джерела, не належить жодній із них.
І сам автор першоджерела застерігав від того, що з нього зробили. Кольєр прямо пише, що знання про існування «коротких» і «квадратних» собак тисячу й більше років до н. е. — «навряд чи достатньо певне свідчення, щоб стверджувати», ніби маленькі собаки існували в Китаї аж у таку давнину. Натомість вживання слова «пай» наприкінці I ст. н. е. він вважає свідченням, «яке говорить саме за себе». Обережність автора в переказах зникла першою — і саме тому «можливо» перетворилося на «існував уже за пів тисячі років до нашої ери».
Що з цього лишається? Лишається чесне й досить цікаве твердження: маленькі короткоморді собаки в Китаї справді документовані здавна, назва «ло-ше» справді фіксується в китайській мові XIX століття як побутова назва мопса, а от прямої лінії від них до конкретної американської програми 1989 року немає — і сама програма такої лінії документами не показувала. Відтворення типу за зовнішніми ознаками й спадкоємність — це різні речі.
