Чихуахуа

Історія розвитку породи чихуахуа нагадує захопливий детектив, де факти переплітаються з легендами. Більшість кінологів сходяться на думці, що коріння цієї породи сягає глибокої давнини, роблячи її найстарішою породою Американського континенту.

Найпоширеніша наукова версія пов’язує походження чихуахуа з собаками течічі. Це були невеликі, німі (вони не гавкали) собаки, яких розводили тольтеки ще у IX столітті на території сучасної Мексики. Течічі були дещо більшими за сучасних чихуахуа і мали довшу шерсть. Їх зображення можна знайти на каменях пірамід Чолула та у стародавніх манускриптах.

Після завоювання тольтеків ацтеками, течічі стали священними тваринами. Ацтекська знать вірила, що ці собаки є провідниками душ померлих у потойбічний світ “Міктлан”. На жаль, ця віра часто коштувала собакам життя – їх ховали разом із господарями. Також існує теорія, що кров течічі змішалася з китайськими хохлатими собаками, яких могли завезти конкістадори або торговці, що призвело до зменшення розміру та появи короткошерстих варіацій.

“Сучасні” чихуахуа були виявлені американськими туристами лише у 1850 році в старих руїнах поблизу Каса-Гранде в мексиканському штаті Чіуауа. Місцеві торговці продавали кишенькових собачок як живі сувеніри. Штат межує з американськими Техасом, Аризоною та Нью-Мексико, звідки порода почала свій тріумфальний хід світом. Американський клуб собаківництва (AKC) офіційно зареєстрував породу у 1904 році, а першим зареєстрованим представником став пес на прізвисько Міджет (Midget).

Це компактна собака з квадратним форматом корпусу, хоча у сук допускається трохи більш розтягнутий формат для репродуктивної функції. Головна візитна картка породи — голова.

• Голова: Має характерну яблукоподібну форму (Apple head). Це єдина порода, для якої незаросле тім’ячко (молера) історично вважалося нормою, хоча сучасні стандарти прагнуть до його відсутності заради безпеки тварини.
• Морда: Коротка, широка біля основи, звужується до носа, але не повинна бути гострою як “лисичка”. Стоп (перехід від чола до морди) дуже глибокий і виразний, майже 90 градусів.
• Очі: Великі, округлі, дуже виразні, але не повинні бути надмірно випуклими (виряченими). Колір переважно темний.
• Вуха: Стоячі, великі, широкі біля основи, злегка звужуються і закруглені на кінцях. У стані спокою можуть бути розведені в сторони під кутом 45 градусів.
• Хвіст: Високо посаджений, рівний, помірної довжини. Важливою породною ознакою є те, як собака його тримає: піднятим у вигляді серпа або зігнутим, при цьому кінчик хвоста спрямований строго вздовж хребта (півкільце).

Типи шерсті та забарвлення

Стандарт FCI чітко розділяє два різновиди:

1. Гладкошерста чихуахуа: Шерсть коротка, щільно прилягає до тіла, блискуча і м’яка на дотик. На шиї та хвості вона може бути трохи довшою. Цей тип часто називають “королівською мініатюрою”.
2. Довгошерста чихуахуа: Цих собак часто називають “сонячними” через їхній розкішний вигляд. Шерсть тонка, шовковиста, пряма або трохи хвиляста. Характерною ознакою є наявність “очосів” на вухах, “коміра” на шиї, “штанців” на лапах і розкішного підвісу на хвості.

Щодо кольорів, то тут чихуахуа — справжня палітра художника. Допустимі всі масті та їх відтінки, окрім забарвлення мерль (мармуровий), який заборонений багатьма кінологічними федераціями через генетичні проблеми. Рідкісними та цінними вважаються варіації блакитного, шоколадного, лілового та ізабеллового кольорів.

Нехай вас не вводить в оману розмір — всередині цієї собаки живе дух лева. Психіка чихуахуа вважається однією з найстійкіших серед карликових порід. Істеричність або боягузтво є пороком, а не нормою, як помилково вважають деякі обивателі.

Власники часто відзначають такі риси характеру:

• Відданість одному власнику: Чихуахуа схильні обирати “свою” людину, якій будуть віддані безмежно. Вони можуть бути ревнивими, намагаючись відтіснити інших членів сім’ї або тварин від господаря.
• Сміливість: Ця собака не усвідомлює своїх розмірів. Вона без вагань кинеться на захист території навіть проти величезного пса. Це вимагає від власника пильності на прогулянках. На відміну від їздових собак, таких як сибірський хаскі, які зазвичай дружелюбні до незнайомців, або мисливців типу поденко кампанеро, чихуахуа – це передусім сторож та охоронець свого мікросвіту.
• Інтелект та емпатія: Вони чудово відчувають настрій господаря. Якщо ви засмучені, чихуахуа просто сяде поруч і буде тихо сидіти, притулившись теплим боком.
• “Дрижання”: Часто можна побачити, як чихуахуа тремтить. Це не завжди від холоду. Так проявляється їхній високий метаболізм, збудження, радість або настороженість.

Догляд за чихуахуа — це зовсім необтяжливий обов’язок, але він має бути регулярним.

Шерсть та купання

Не рекомендується мити чихуахуа занадто часто, оскільки це змиває захисний жировий шар зі шкіри, що може призвести до лупи. Оптимальний варіант – раз на три-чотири місяці, використовуючи гіпоалергенні шампуні. Довгошерстих собак після “лазні” обов’язково треба просушити феном (теплим, не гарячим повітрям), щоб уникнути застуди та заплутування шерсті.

Гладкошерстих собак достатньо протирати вологою серветкою або вичісувати гумовою рукавицею. Довгошерстих потрібно вичісувати 2-3 рази на тиждень металевим гребенем, приділяючи увагу зоні за вухами та під лапами, де можуть утворюватися ковтуни.

Манікюр та вуха

Власнику чихуахуа потрібно ретельно слідкувати за станом кігтів. Через малу вагу собаки кігті не сточуються природним шляхом об асфальт. Занадто довгі кігті деформують лапу і псують ходу. Стригти їх треба раз на 10-14 днів. Світлі кігті стригти легше — на просвіт видно рожеву судину (пульпу). З темними треба бути обережнішим і зрізати по міліметру.

Одяг — це необхідність

В холодну погоду, особливо взимку та дощовою осінню, чихуахуа потрібно обов’язково одягати. Це не примха моди, а питання виживання. Через малий об’єм тіла вони миттєво втрачають тепло. Гардероб має включати: дощовик, теплий светр та зимовий комбінезон.

Багато власників роблять фатальну помилку, вважаючи, що “кишенькову” собаку не треба виховувати. В результаті отримують “домашнього тирана”. Чихуахуа відмінно піддається дресируванню, і вона потребує цього для ментального здоров’я.

Основні моменти виховання:

• Туалет: Чихуахуа легко привчаються до пелюшки або лотка, що дуже зручно в негоду. Але це не скасовує потреби в прогулянках.
• Соціалізація: Носіть цуценя на руках у людні місця, знайомте з іншими (безпечними) собаками. Ізольована чихуахуа стає агресивною та гавкаючою.
• Контроль гавкоту: Порода схильна “дзвонити” з будь-якого приводу. Команду “Тихо” треба вчити з перших днів.

Якщо ви обираєте між дрібними породами, зверніть увагу на російського тоя (який більш високоногий і має інший тип темперарменту) або цвергпінчера (який є більш активним і службовим за натурою). Також популярним конкурентом є померанський шпіц, який потребує значно більше догляду за шерстю.

В цілому порода чихуахуа генетично здорова і витривала. Серйозні вікові захворювання серця або печінки зустрічаються рідше, ніж у інших порід. Проте, анатомічні особливості диктують специфічні вразливості.

Особливу увагу слід приділити зубам. Справа не лише в умовах утримання, але й у стандарті породи, який передбачає коротку щелепу. Зуби “сидять” дуже щільно, що сприяє накопиченню нальоту. Правильне годування та систематичне видалення зубного каменю (ультразвуком у клініці) дозволяють зберегти зубну систему чихуахуа до глибокої старості.

Метаболізм у чихуахуа шалений. Вони спалюють калорії набагато швидше за великих собак, але їхній шлунок дуже малий. Головне правило: ніякої їжі зі столу! Шматочок ковбаси для вівчарки — це дрібниця, а для чихуахуа — це ударна доза солі та спецій, що може зруйнувати печінку.

Промислові корми: Обирайте тільки клас “Супер-преміум” або “Холістік” для дрібних порід (Small/Mini breed). Гранули мають бути дрібними. Дешеві корми економ-класу часто викликають алергію та сечокам’яну хворобу.

Натуральне харчування: Якщо ви вирішили готувати самостійно, раціон має складатися з:

• М’яса (яловичина, індичка, кролик) — термічно оброблене або проморожене.
• Кисломолочних продуктів (сир, кефір низької жирності).
• Овочів (кабачок, морква, гарбуз).
• Рис або гречка (у невеликій кількості).

Чихуахуа — порода, схильна до переїдання та ожиріння. Зайві 100-200 грамів ваги для них — це як 10 кг для людини. Це дає величезне навантаження на тонкі лапки та серце. Тому суворе дозування їжі є критичним.