Американський ескімоський собака

Хвилі німецької еміграції, що почалися на початку XIX століття, привезли до США не лише мову, пивоваріння й лютеранські громади, а й собак. Серед них був німецький шпіц — універсальний фермерський собака, який стеріг подвір’я, попереджав про чужих і супроводжував господаря. Так це описує AKC у власному нарисі історії породи, і так само — клуб породи. Німецькі родини осідали у Вісконсині, Міннесоті, Огайо, у Новій Англії й на півдні Техасу, і білі шпіци розходилися разом із ними.

Ключова деталь, яку зазвичай пропускають: у Німеччині шпіци бували чорні, коричневі й руді, а в США закріпився саме білий різновид. Клуб породи чесно пише, що причина цього переважання невідома. Тобто американська історія породи починається не з виведення нового собаки, а з відбору за кольором усередині вже наявного типу.

Друга нитка історії — циркова. Мандрівні цирки, водевільні трупи й шоу «Дикого Заходу» перетинали доелектричну Америку, і білі шпіци з їхньою навчуваністю та ефектним виглядом стали опорою дресированих номерів. AKC пише про це прямо. А от клуб породи додає застереження, якого немає в жодному популярному переказі: порода ніколи не виводилася й не розводилася як циркова — собак просто брали в номери, як брали й багатьох інших.

Формальна історія в реєстрах виглядає так. UKC визнав породу 1913 року і реєстрував лише білих собак. Але тут документальний слід уривається: у ранні роки UKC сталася пожежа, і частина записів згоріла. Через це найраніша збережена реєстрація датована лише 1922 роком — сім собак під породною назвою «Spitz», перша сука Patsy Pall і перший кобель Rob Roy; наступного року додалося ще тринадцять. Це рідкісний випадок, коли відомо не лише те, що документа немає, а й чому саме його немає.

AKC прийняв породу набагато пізніше — і теж не однією датою. Клуб породи зібрав родоводи, стандарт було ухвалено 11 жовтня 1994 року й уведено в дію 30 листопада 1994 року, а першу собаку AKC зареєстрував 1995 року. У власній базі AKC роком визнання стоїть 1994, а в тексті історії на тій самій сторінці — 1995. Це не помилка когось одного: це три різні події, які легко зливаються в одну (див. нижче).

Найцікавіше в цій породі — не екстер’єр, а те, що її назва є артефактом політичної історії. Про це погоджуються всі джерела; розходяться вони в датах, і саме розходження показове.

• Версія AKC. Зі вступом США у Першу світову війну 1917 року країну охопило упередження проти всього німецького, і німецьку назву породи змінили на «американський ескімоський» — за назвою, яку вживав розплідник шпіців в Огайо. В окремому блоці фактів на тій самій сторінці AKC формулює інакше: порода була відома як «американський шпіц» до 1917 року, коли назву змінили на «американський ескімоський».
• Версія UKC. Стандарт UKC (чинна редакція від 1 травня 2017 року) каже: «відома як німецький шпіц на батьківщині, порода була перейменована на американського ескімоського 1917 року». Далі стоїть обережне слово: це ймовірно була реакція на непопулярність усього німецького під час війни. І тут-таки, через речення: «американський ескімоський був визнаний United Kennel Club 1913 року».
• Версія клубу породи. Нарис історії American Eskimo Dog Club of America розкладає це на чотири кроки: 1924 — на тлі антинімецьких настроїв UKC змінює назву на «American Spitz»; 1925 — назву змінюють ще раз, на «American Eskimo Spitz», і взято її з назви розплідника подружжя Голлів «American Eskimo Kennels»; 1926 — слово «Spitz» прибирають зовсім, хоча в побуті собак ще довго звали «шпіцами».

Отже маємо дати 1913, 1917, 1924, 1925 і 1926, які описують події різного роду. Дві з них узагалі суперечать одна одній у межах одного документа: якщо UKC визнав породу під назвою «американський ескімоський» ще 1913 року, то перейменування 1917-го не могло бути першою появою цієї назви. Найпростіше пояснення — що в 1913 році назва була інша, а стандарт просто вживає сучасну ретроспективно, — правдоподібне, але це читання, а не документ.

Дати, які «плавають» між переказами, майже завжди означають одне: первинного документа немає. У цьому випадку відомо навіть, куди він подівся, — згорів у пожежі в UKC. Тому чесна форма твердження така: назву змінили в добу антинімецьких настроїв довкола Першої світової війни; складова «ескімоський» прийшла з назви розплідника, а не з етнографії; точний рік джерела називають різний. Ця форма істинна за будь-якої з версій.

Дві додаткові точності, які ця історія любить втрачати. По-перше, «німецький шпіц» тут — і предок, і колишня назва тих самих собак, а не лише окрема порода-предок: у переказах стару назву легко перетворюють на самостійного пращура. По-друге, реєстри не сходяться навіть у країні походження: у базі AKC значиться «Сполучені Штати», а клуб породи першим же реченням свого нарису пише, що країна походження — Німеччина. Обидва твердження захищають різне: одне — місце, де порода склалася як окрема одиниця, друге — походження самого поголів’я.

Усі ці собаки білі й шпіцеподібні, і саме тому їхні факти постійно перетікають з однієї сторінки на іншу. Розводимо їх за документами.

• Німецький шпіц (вольфшпіц/кеесхонд) — за стандартом FCI №97 це одна порода з п’ятьма ростовими різновидами: вольфшпіц/кеесхонд 49±6 см, великий 45±5, середній 35±5, малий 27±3 і карликовий (померанський) 21±3, тобто 18-24 см. Білий — визнаний окрас, і стандарт вимагає чисто білого без домішок. Американський ескімоський собака за зростом накриває відразу малий, середній і частину великого шпіца — тобто відповідає не «німецькому шпіцу» взагалі, а білим собакам середніх розмірів усередині цієї групи.
• Японський шпіц — 30-38 см у кобелів, суки трохи менші (стандарт FCI №262). Найцікавіше в його історії стосується безпосередньо нашої теми: сам стандарт пише, що предком вважають великого білого німецького шпіца, привезеного до Японії близько 1920 року, а 1925 року дві пари білих шпіців завезли з Канади, і до середини 1930-х імпорт ішов із Канади, США, Австралії та Китаю. Тобто японську породу добудовували білими шпіцами зі Штатів у ті самі роки, коли американські білі шпіци міняли назву.
• Самоїдська собака — інша вагова категорія й інша історія: за стандартом FCI №212 ідеальний зріст кобеля 57 см із допуском ±3 см, суки — 53 см ±3 см, тобто 54-60 і 50-56 см відповідно. Це не «великий ескімоський собака», а окрема арктична порода.
• Канадський ескімоський собака — єдина порода зі словом «ескімоський» у переліку FCI (№211). Спільного з нашою породою в неї, окрім слова в назві, немає нічого: це справжній арктичний їздовий собака.

Окремо варто сказати, чого в переліках немає. Ми перевірили номенклатуру FCI по всіх десяти групах: американського ескімоського собаки в ній немає жодним записом, і єдиний «ескімоський» рядок — канадський. Це не пробіл у нашому пошуку, а твердження самого переліку: FCI цю породу не визнає, тож і стандарту FCI, і номера групи FCI в неї не існує. Європейський заводчик працює або за стандартом UKC, або за стандартом AKC.

Стандарт AKC описує породу як нордичного типу собаку малого чи середнього розміру, завжди білого або білого з бісквітно-кремовим, компактної й збалансованої будови, зі стоячими трикутними вухами й виразними чорними «пойнтами» — губами, мочкою носа й обвідкою очей. Довжина корпусу від переду плеча до сідничного горба трохи більша за висоту в холці, приблизно у співвідношенні 1,1 до 1.

1. Шерсть. Подвійна, «стояча»: щільний короткий підшерсток і довше остьове волосся, що проростає крізь нього. Пряме, без хвилі й завитка. Довкола шиї та грудей — грива, помітніша в кобелів, ніж у сук; на задніх кінцівках до скакальних суглобів — характерні «штани». Стандарт окремо забороняє тримінг корпусу й вусів і вимагає суворо це карати: єдине дозволене підрівнювання — лапи й задня частина плюсен.
2. Голова. Череп злегка склепінчастий, м’яко клиноподібний, найширший між вухами. Морда широка, не довша за черепну частину. Прикус ножицеподібний або прямий. Рожева пігментація носа чи губ — недолік.
3. Очі. Не цілком круглі, злегка овальні, широко посаджені. Бажаний колір — від темно- до середньо-карого. Бурштиновий колір і рожеві повіки — недоліки. А блакитні очі — дискваліфікація, і в стандарті AKC, і в стандарті UKC. Тобто це не «варіант, менш бажаний на виставках», а підстава зняти собаку з рингу. Слізні доріжки, якщо вони не сильні, недоліком не вважаються — стандарт прямо пише, що вони не мають переважувати оцінку типу, будови й темпераменту.
4. Хвіст. Посаджений помірно високо, багато вкритий довгою шерстю, вільно лежить на спині; у спокої може бути опущений. Опущений хвіст у спокої недоліком не є — це прописано.
5. Рух. Порода рисить, а не йде іноходдю. З наростанням швидкості собака переходить у слід в слід, кінцівки сходяться до середньої лінії, а спина лишається міцною й рівною.

Дискваліфікації за AKC: будь-який окрас, крім білого або білого з бісквітно-кремовим; блакитні очі; зріст менше 9 або більше 19 дюймів. Стандарт UKC додає свої: одно- або двобічний крипторхізм, злоба чи крайня боязкість, альбінізм, сліпота, глухота, а також будь-які втручання в собаку понад дозволені стандартом. Перелік UKC ширший — і те, що глухота й сліпота внесені до нього окремими рядками, для білої породи промовисто.

Ще одна деталь, яку варто знати: ваги в стандарті немає взагалі — ні в AKC, ні в довідкових матеріалах клубу породи. Усі вагові діапазони, які ви бачите в мережі, походять із довідкової картки на сайті AKC, а не зі стандарту. Ми наводимо їх окремо й підписуємо джерело саме тому, що змішування цих двох наборів чисел породжує безглузді «злиті» діапазони.

Твердження «порода має три розмірні різновиди» правдиве лише наполовину, бо воно стосується одного реєстру з двох.

• AKC — три поділки за зростом у холці: той — від 9 до 12 дюймів включно (23-30 см); мініатюрний — понад 12 і до 15 дюймів включно (30-38 см); стандартний — понад 15 і до 19 дюймів включно (38-48 см). Усередині кожної поділки жодному зросту не віддається переваги. Зверніть увагу на формулювання «до і включно» та «понад»: межі 12 і 15 дюймів належать нижчій поділці, тож діапазони стикаються без розривів. Клуб породи наголошує окремо: AKC не розводить ці поділки на окремі виставкові різновиди — усі собаки виступають як одна порода.
• UKC — два різновиди, і вони розділені за статтю: мініатюрний — кобелі від 9 до 15 дюймів включно, суки від 9 до 14 дюймів включно; стандартний — кобелі понад 15 і до 19 дюймів включно, суки понад 14 і до 18 дюймів включно. Виставки UKC проводяться саме за різновидами, у порядку «мініатюрний, стандартний», а чемпіонські бали, набрані в класах мініатюрних, зараховуються разом із балами стандартних.

Тобто «той» існує лише в системі AKC, а поділ за статтю — лише в системі UKC. Собака, який в AKC є мініатюрним, у UKC може виявитися мініатюрним або стандартним залежно від статі. Це не суперечність між реєстрами, а два різні способи нарізати той самий безперервний ряд зростів від 9 до 19 дюймів — і саме звідси беруться сторінки, де три різновиди зливають в один діапазон «23-48 см» без жодних поділок.

Вага — окремий випадок того самого. Стандарт її не називає; довідкова картка AKC подає 6-10 фунтів для тоя, 10-20 фунтів для мініатюрного і 25-35 фунтів для стандартного, тобто приблизно 2,7-4,5, 4,5-9 і 11-16 кг. Це два різні набори чисел від однієї організації: документ і вітрина. Зливати їх не можна: саме так народжуються діапазони, яких немає в жодному джерелі.

Тут стандарт незвично конкретний, і його варто читати дослівно. AKC описує породу як розумну, пильну й доброзичливу, «дещо консервативну»; надмірна боязкість і надмірна агресія однаково підлягають суворому покаранню в рингу. Далі йде фраза, яку майже ніколи не цитують: удома це чудовий сторож, який подає попереджувальний гавкіт на прихід будь-якого чужого, він захищає дім і родину, але не погрожує вкусити чи напасти на людину. Тобто гучний голос — не побічний недолік, а описана в стандарті робоча властивість. UKC формулює те саме коротше: розумний, пильний, енергійний, відданий і дружній, але може бути стриманим із чужими.

• Прив’язаність до людини. AKC пише, що попри теплу шубу це кімнатний собака: він утворює міцний зв’язок із родиною й найщасливіший у взаємодії з нею, і його не можна просто лишати у дворі на цілий день. Собака, якого лишають самого надовго або якому бракує навантаження, швидко стає деструктивним.
• Енергія й вік. Це активний, швидкий і цікавий собака, якому потрібні і фізичні, і розумові завдання. Водночас AKC зазначає, що після середнього віку «ескі» часто помітно спокійнішають — корисне очікування для тих, хто бере дорослого собаку.
• Робота, для якої породу тримали. Клуб породи описує її як універсального фермерського собаку, який мав відрізняти власну худобу від чужої, тримати межу подвір’я й попереджати про чужих. Звідси і сторожовий інстинкт, і потреба в «роботі».

На відміну від порід, виведених для специфічних робочих завдань — як полювання, до якого схильні крапчасто-блакитний кунхаунд або деревна теннессійська тигрова собака, — американський ескімоський собака є передусім компаньйоном і сторожем-«дзвіночком». Його головна «робота» — бути поруч із людиною й мати чим зайняти голову.

Навколо цієї породи наросло кілька яскравих тверджень, і найкращим джерелом для їх перевірки виявився… сам клуб породи, який у кількох місцях скептичніший за реєстри.

• Собака, що ходив по канату. AKC у нарисі історії називає найвідомішим виконавцем 1930-х собаку на прізвисько Pierre, канатохідця цирку Barnum & Bailey, а в блоці «цікавих фактів» на тій самій сторінці йде вже сильніше твердження: один «ескі» став першим собакою, що пройшов по канату. Клуб породи розповідає ту саму історію інакше: у 1920-х цирк Barnum & Bailey нібито мав у номері шпіца на прізвисько Bido, про якого казали, що це єдиний собака, навчений ходити по канату, — але жодного документа про самі виступи немає. Різні прізвиська, різні десятиліття і застереження від тих, кому вигідно було б розповідати навпаки.
• Порода як «циркова». Те, що білі шпіци були опорою дресированих номерів, підтверджують і AKC, і клуб. Але клуб додає межу: собак у номери брали, проте породу ніколи не виводили й не розводили заради цирку. Це різні твердження, і в переказах вони зливаються.
• «Шерсть відштовхує бруд». Це не народна прикмета: так пише сам AKC — жир на шерсті заважає бруду прилипати, тому доброго вичісування зазвичай досить, щоб його прибрати. Ми переказуємо це як позицію AKC, а не як виміряну властивість.
• «Одна з найнавчаніших порід». Теж пряма цитата позиції AKC, і вона узгоджується з цирковою історією. Але це оцінка організації, а не місце в якомусь рейтингу інтелекту.
• Рідкісність. Автори дослідження діабету 2019 року, обґрунтовуючи розмір своєї вибірки, зазначають: за десять років перед публікацією в AKC зареєстровано менше 6000 американських ескімоських собак. Для розуміння масштабу: понад 600 собак цієї породи вони змогли переглянути для відбору в дослідження, і це, за їхніми словами, помітна частка всієї популяції.

Ще один сюжет, вартий уваги майбутнім власникам: генетична різноманітність. За повідомленням NAEDA про попередній звіт лабораторії UC Davis, стандартний різновид має вищий рівень інбридингу й ознаки генетичного «пляшкового горлечка» порівняно з тоєм і мініатюрним. Це попередній звіт у переказі клубу, тому подаємо його як напрямок, а не як цифру, — але саме такі речі варто питати в заводчика.

Шерсть. Головна процедура — регулярне вичісування, 2-3 рази на тиждень, пуходеркою або гребенем із довгими зубцями, щоб зняти відмерлий підшерсток і не дати утворитися ковтунам. Під час сезонної линьки процедуру роблять щодня. AKC формулює це різкіше, ніж прийнято: «ескі» линяють майже постійно, і вичісування двічі-тричі на тиждень потрібне саме для того, щоб знімати мертвий волос до того, як він опиниться на підлозі.

Купання. Частого купання порода не потребує: за позицією AKC, жир на шерсті заважає бруду прилипати. Купати частіше, ніж раз на кілька місяців, не варто — це пересушує шкіру й подразнює її. Після прогулянок зазвичай досить протерти лапи.

Стрижка. Тут порада прямо випливає зі стандарту: тримінг корпусу й вусів заборонений і суворо карається в рингу, дозволено лише підрівняти лапи й задню частину плюсен. Якщо ви плануєте виставки, «підстригти на літо» — не варіант. Для домашнього собаки стрижка подвійної шерсті теж не рекомендована, бо руйнує саму структуру, яка захищає і від холоду, і від спеки.

Вуха, зуби, кігті. AKC радить щотижня оглядати вуха й прибирати забруднення та надлишок сірки, регулярно чистити зуби й підрізати кігті. Стандарт вимагає повного комплекту щільно поставлених зубів, тож стан ротової порожнини має значення не лише для здоров’я.

Навантаження. Щоденна тривала прогулянка плюс активні ігри — мінімум. Порода добре почувається в аджиліті, обідієнсі й фрістайлі, і клуб додає до цього списку пастуші проби, трекінг, а також роботу собаки-компаньйона й терапевтичну роботу. Огороджений двір із іграшками допомагає, але не замінює спільних занять: AKC окремо застерігає, що лишати собаку самого у дворі на цілий день не можна.

Стандарт AKC закінчує опис темпераменту фразою, що ця порода швидко засвоює нові завдання й прагне догодити. На сторінці породи AKC додає, що «ескі» іноді вчаться навіть спостерігаючи за іншими собаками. Саме ця властивість і зробила білих шпіців мешканцями циркових номерів, а не якась спеціальна «циркова» селекція.

• Позитивне підкріплення. Похвала, ласощі, гра. Жорсткі методи на пильному й дещо консервативному собаці дають зворотний ефект — недовіру й закритість.
• Рання соціалізація. AKC рекомендує ранню соціалізацію й заняття для цуценят як обов’язковий мінімум. Для породи, стандарт якої описує стриманість із чужими як норму, а надмірну боязкість як недолік, що карається, це особливо важливо: різниця між «стриманий» і «боязкий» закладається саме в цуценячому віці.
• Робота з гавкотом. Оскільки попереджувальний гавкіт прописано в стандарті як нормальну поведінку, розумна мета — не «прибрати голос», а навчити команду тиші й керувати тривалістю сигналу. Собаці, який нудьгує або надовго лишається сам, гавкіт стає заняттям.
• Розумове навантаження. Іграшки-головоломки, нові команди, кінологічні види спорту. Без цього «ескі» знаходить собі роботу сам, і вона рідко подобається господарям.

• Назва склалася з назви розплідника. Складова «ескімоський» прийшла не з етнографії, а з назви розплідника подружжя Голлів «American Eskimo Kennels». AKC формулює обережніше — «за назвою, яку вживав розплідник шпіців в Огайо», — а клуб породи називає власників.
• Ранній архів згорів. Порода визнана UKC 1913 року, але найраніша збережена реєстрація — 1922-й, бо частину ранніх записів UKC знищила пожежа. Звідси й розкид дат у всіх переказах.
• Перших зареєстрованих звали Patsy Pall і Rob Roy. Сім собак 1922 року були записані під породною назвою «Spitz» — назви «американський ескімоський» у тих записах ще немає.
• Два реєстри — різна кількість різновидів. AKC розрізняє три поділки за зростом і не розводить їх на виставкові різновиди; UKC розрізняє два різновиди й ділить їх ще й за статтю.
• Блакитні очі — дискваліфікація. І в AKC, і в UKC. UKC додає до переліку ще й глухоту, сліпоту та альбінізм.
• Японський шпіц частково будувався на американських білих шпіцах. Стандарт FCI №262 прямо називає імпорт із США, Канади, Австралії та Китаю до середини 1930-х років.
• Порода стала предметом окремого генетичного дослідження діабету. Робота 2019 року присвячена саме американським ескімоським собакам — таких породоспецифічних досліджень успадковуваності діабету в собак одиниці.